8 цікавих фактів з життя Ліни Костенко

Advertisements

Жива легенда української поезії, людина, що своїм життям і твердою позицією надала питомого значення слову «патріот» для мільйонів співвітчизників — Ліна Василівна Костенко. 19 березня їй виповнився 91 рік. Останнім часом письменниця не з’являється у публічному просторі та не дає інтерв’ю, та й загалом, її коли-небудь важко було назвати світською особистістю. Проте, деякі факти зі своєї біографії вона все ж розповідала. Далі ми зібрали найцікавіші:                                  

1. Дівчинка з острова

Родом Ліна Василівна із містечка Ржищів, що на Київщині, із сім’ї вчителів. Дівчинка зростала із клеймом доньки «ворога народу», бо саме за таким звинуваченням її батька арештували та відправили у заслання на 10 років, адже він був патріотом, інтелектуалом та поліглотом – знав 12 мов. Родина змушена була перебратися до Києва. Дитинство маленької Ліни минуло у поселенні на Трухановому острові. Вона часто згадувала, як доводилося взимку добиратися до міста по кризі, а також про весняні паводки, що затоплювали будинки. На острові навіть була власна школа, де навчалась юна поетеса. Вірш «Я виросла у Київській Венеції» авторка присвятила подіям, коли у воєнному 1943 їх поселення на Трухановому спалили німецькі загарбники.        

2. 16 років мовчання

Ліна Василівна – одна із найяскравіших представників руху «шістдесятників» – плеяди молодих українських митців, що сформувалася в період тимчасової радянської «відлиги» після 1956 (рік XX з’їзду КПРС, коли було розвінчано культ особи Й. Сталіна). Молода поетка активно виступала на творчих вечорах, критикувала владу та усіляко відстоювала українську ідентичність. З 1963 року радянська влада розпочала жорстку цензуру проти шістдесятників, їх переслідування, арешти та знищення. На довгих 16 років Ліна Костенко була відправлена у творче забуття без жодних публікацій чи виступів. Проте, весь цей час авторка продовжувала працювати, як сама вона висловилася «у шухляду».              

3. Двічі заміжня

Першим чоловіком Костенко був її однокурсник, поляк Єжи-Ян Пахльовський. Молодий письменник любив дарувати коханій оберемки бузку та читати вірші. Це був дуже романтичний, але не довгий союз, бо Ліна відмовилась їхати з чоловіком до Варшави, залишившись у Києві. Від цього шлюбу в неї народилася донька – Оксана (нині письменниця, професорка Римського університету, живе та працює в Італії). Вдруге поетеса пішла під вінець із директором кіностудії імені О. Довженка – Василем Цвіркуновим. Саме за його головування на студії зняли такі шедеври українського кінематографа як «Тіні забутих предків» С. Параджанова та «Камінний хрест» Л. Осики, «Криниця для спраглих» Ю. Іллєнка. Пара щасливо прожила у шлюбі 25 років аж до смерті Василя Васильовича. У них є спільний син – Василь, котрий зараз проживає у США та працює програмістом.     

4. На «Запорожці» Україною

Довгий час Ліні Василівні було заборонено покидати терени тодішньої УРСР. Але чоловік намагався зробити усе, щоб кохана дружина все ж подорожувала: «Ми з чоловіком об’їхали всю Україну на його маленькому «Запорожці». Цей автомобіль пройде там, де «Мерседес» застрягне. Іноді письменники вважають, що Україна повинна знати їх. А я завжди думала, що це мені потрібно знати Україну». Найбільше авторка надихалась лісами та природою. Любила там віршувати, а також добре зналася на грибах. Збирала їх, сушила або готувала у гострому маринаді. Старенький «Запорожець» подружжя можна було частенько побачити на узбіччі Страхолісся, однак у 1986 улюблене місце Ліни Василівни, на жаль, стало зоною відчуження.             

5. Чорнобиль

З початку 90-их Ліна Костенко стала постійною учасницею експедицій до Чорнобильської зони, що мали на меті порятунок культурної спадщини Полісся. Вони збирали та документували покинуті вишиванки, хатній інвентар, старі фотоальбоми у селах Овруцького району. Була авторка й у так званій «десятці» — десятикілометровій зоні від реактора, де вона охоче спілкувалася із самоселами, записуючи їх історії. Донька Оксана була дуже схвильована здоров’ям мами через експедиції та постійну небезпеку радіації. Саме тому багато зі своїх поїздок Ліна Василівна здійснювала таємно від вже на той час дорослих дітей. Письменниця займалась цим проєктом майже 12 років.    

  6. Без звання та відзнак

Важко повірити, але така знаменита поетеса не має жодної державної відзнаки. Вона офіційно відмовилася від звання «Золотий письменник України», а також від звання «Герой України». Коли тодішній президент Віктор Ющенко хотів нагородити Ліну Василівну вона йому відповіла: «Політичної біжутерії не ношу». Цей вислів став крилатим. Авторка ніколи не йшла на компроміси ні з власною гідністю, ні з владою. Це вона підкреслила відомим рядком із вірша: «І не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».  

7. Астероїд «Ліна»

Так, на честь відомої письменниці був названий астероїд, який відкрили вчені Андрушівської астрономічної обсерваторії на Житомирщині.

8. Зіркові ляпаси

У житті мисткиня володіє вельми вибуховим темпераментом. Мабуть, без цієї риси її твори не мали б тієї гостроти та надриву, не викликали б таких щирих емоцій читачів. У 1981 в залі Київської філармонії була запланована моновистава акторки Ніли Крюкової за романом «Маруся Чурай». Однак, за день до прем’єри керівництво філармонії раптово вимагає в авторки змінити текст, а не знаходячи згоди переносить захід до зали на заводі «Арсенал». «За Нілу, за Марусю і за себе» — так коментувала Ліна Василівна три свої гучні та привселюдні ляпаси директорові філармонії.    

Loading...