“Лупайте сю скалу!” пам’ятаємо ми ще зі шкільних часів. А що ще вам відомо про Івана Франка? Великий каменяр, як його називали сучасники, одна з найбільш яскравих особистостей у історії нашої літератури. Він також найбільш відомий український літератор у світі – кількість його перекладів на інші мови перемагає навіть Тараса Шевченка. Отже, що вам варто знати про нашого головного генія?
1. Геніальний сирота
Батько
Івана помер, коли йому було лише 8 років.
Мати вийшла заміж знову, але і сама
померла молодою – майбутньому літератору
було лише 15 років. На щастя, йому дуже
пощастило з вітчимом, який виховував
його як власного сина. Вони залишалися
близькими все життя. Уже з дитинства
Франко демонстрував ознаки великої
обдарованості – він рано почав читати
та писати, швидко вчив мови, мав
фотографічну пам’ять.
2. Спав у трунах
Саме так,
як не дивно це звучить. Підлітком Франка
відправили на навчання у Дрогобицьку
гімназію, а жив він вдома у родички
вітчима, що володіла майстернею з
виготовлення трун. Иван часто спав у
них – йому подобався запах свіжого
дерева, а сумне призначення його “ліжка”
не впливало на його настрій. Франко
ніколи не вірив у прикмети та вважав
себе атеїстом, хоч і ставився до релігії
з повагою.
3. Назвав нас українцями
Нам зараз
важко це уявити, але за часів Франка
слово “українець” майже не вживалося.
На Західній Україні найчастіше вживали
слово “русин”. Франко з молодості
наполягав на сучасній назві, стверджуючи,
що треба відмовитися від локальних
означень та використовувати слово
“українці” як універсальне для різних
частин України.
4. Майже запізнився на власне весілля
Франко
був настільки зацікавлений в літературі,
що ледь не пропустив своє весілля, бо у
домі батька дружини йому трапилася
рідкісна поетична книжка і він заглибився
у читання. Тим не менше, він встиг
побратися з Олесею Хоружинською. Подружжя
мало трьох синів і дочку, але щасливим
їх спільне життя назвати важко. Для
Франка на першому місці завжди була
робота, а Олеся страждала через брак
уваги чоловіка та погані відносини з
його родиною.
5. Доктор Віденського Університету
Саме у цьому всесвітньо відомому навчальному закладі Франко захистив свою докторську дисертацію. Він отримав і запрошення викладати там, але мріяв повернутися до Львова. Після повернення мрії про академічну кар’єру довелося забути – на його листи керівництво Львівського університету навіть не відповіло. За іронією долі, зараз цей університет носить ім’я Франка. А у Віденському університеті розміщена меморіальна дошка.
6. Номінант Нобелівської премії
Франко – єдиний в історії письменник-українець, що номінувався на Нобелівську премію з літератури. Академіки високо оцінили його поезію, але премії він не отримав. І досі єдиним нобелівським лауреатом з літератури, що народився в Україні залишається Шмуєль Агнон, що народився в Бучачі та писав на івриті.
7. Працював без упину
Франко
вважається першим українським літератором,
що почав заробляти саме написанням
текстів. Давався такий заробіток
майбутньому класику не просто, але Іван
славився надзвичайною працездатністю.
Він умів постійно працювати по 12 годин
на день, випускав по 5-6 книжок на рік та
писав в середньому по віршу кожні два
дні. І так усі сорок років свого
професійного життя.
8. Академія в одній особі
Так
називали Франка сучасники. І не дарма.
Він говорив на 14 мовах. У це могло б
бути важко повірити, але у гігантському
архіві письменника до нас дійшли твори,
які він писав польскою,
чеською,
німецькою,
болгарською та
російською мовами. І це не рахуючи його
основної української. Він також
захоплювався східними мовами і Сходом
взагалі, перекладав літературні твори
з мертвих мов. Окрім літератури він
цікавився теорією мов, історією,
економікою, філософією та етнографією
і писав наукові твори з усіх цих дисциплін.
9. Амбідекстр
Так називається людина, що вільно володіє обома руками. Франко став ним не від хорошого життя – за 7 років до смерті його праву руку повністю паралізувало. Спочатку він намагався продовжувати писати, надиктовуючи свої тексти, але за ним не встигали записувати. Тоді він навчився писати заново, тепер лівою рукою.
