8 знаменитих письменників, що терпіти не могли свої твори

Advertisements

Нерідко письменники пишуть своїх книжки про себе та для себе, наділяючи свого героя якостями або життєвими обставинами, про які самі мріють. І, звичайно, частіше за все письменники люблять плоди своїх трудів, особливо, якщо вони принесли їм визнання, а можливо і багато грошей. Але і з цього правила є виключення. Іноді герої неначе виникають та існують проти волі своїх авторів. Хто з письменників не любив свій твір або героя та чому?

1. Маргарет Мітчелл, «Віднесені вітром»

Хто не любить пристрастну та сміливу Скарлетт О’Хара? Як не дивно, її авторка, Маргарет Мітчелл. З одного боку, ця книга – перша опублікована робота Мітчелл – негайно зробила її знаменитою письменницею та вирішила усі її фінансові проблеми. З іншого – Мітчелл була поганої думки про Скарлетт та до кінця життя не могла зрозуміти, чому її почали вважати чимось на кшталт національної героїні. Особливо Мітчелл дратували порівняння між неї самою та її героїнею, адже, за словами письменниці, О’Хара – це жінка легкої поведінки, наслідувати яку іншим абсолютно неприпустимо.

2. Льюїс Керрол, «Аліса у країні Чудес»

Автор однієї з найвідоміших та найдивніших дитячих книжок, щиро зненавидів її невдовзі після публікації та вибухової слави. Математик Керролл був самітником, не любив увагу людей та навіть викладання лекцій в університеті було для нього випробуванням. Коли він прославився, постійна увага журналістів та мішки листів від шанувальників швидко довели його до нервового зриву. Дослідники його творчості вважають, що письменник недарма боявся суспільної уваги, адже його стосунки з дітьми, для яких і була написана «Аліса» за сучасними мірками виходять за рамки пристойності.

3. Ян Флемінг, серія книжок про Джеймса Бонда

Ян Флемінг прагнув бути серйозним письменником, а для того, щоб заробити грошей, вигадав «сірого та нецікавого» персонажа, з яким постійно відбувається щось незвичайне. Перші романи про Бонда публікувалися в газетах, а отже, щоб утримати увагу читачів, Флемінгу довелося враховувати їх враження та побажання. Читачі полюбили агента 007 більше рідного автора і, під їх тиском, останній був змущений перетворити героя на майже безсмертного плейбоя. Книги Флемінга створили франшизу, ще до того як це поняття почали використовувати, але сам він неодноразово називав свої книги пустими та сповненими надмірного насилля.

4. Лев Толстой, «Анна Кареніна»

Автор «Анни Кареніної» вважав свою героїню дурною та порожньою істотою та багато разів поривався покинути написання книги. Готовий результат його також не задовільняв, Толстой переживав, що основна думка автора не буде зрозуміла читачам. До певної міри так і вийшло – там де Толстой бачив ствердження святості шлюбу та засудження легковажності та зради, читачі побачили трагедію жінки у нещасливих стосунках та розлуці з дитиною. Анна стала однією з улюблених героїнь класичної літератури. Таким чином, персонаж переміг автора. Утім, «Війну та мир» класик теж вважав легковісним та переоціненим твором.

5. Франц Кафка, “Перетворення”

Франц Кафка ненавидів весь свій творчий доробок та за оцінкам дослідників своєї творчості перед смертю власноручно спалив приблизно 90% від написаного їм. Спалити “Перетворення” він не встиг і вже перед самісінькою смертю просив свого друга знищити повість, не читаючи. Друг порушив слово, що дав помираючому та був настільки вражений прочитаним, що вже за декілька днів відправив рукопис до видавництва. Посмертна слава Кафки була і є величезною; при житті він не видав жодного твору.

6. Стівен Кінг, “Лють”

На відміну від інших письменників у цьому списку, у надуспішного та надпродуктивного автора жахів Стівена Кінга є справжня причина ненавидіти свій роман “Лють”. Кінг видав цю книгу під псевдонімом Річард Бахман і, як і все що він робить, ця книга набула широкої популярності. Вона розповідає про учня в школі, який настільки пригнічений жорстокістю оточуючих, що приходить до школи з вогнепальною зброєю та прагне відплатити за образи. Ця книга була знайдена у домашніх бібліотеках відразу декількох хлопців, що здійснили подібні злочини у реальності. Кінг не лише публічно неодноразово дистанціювався від цього свого твору, але і подав до суду на видавництво, намагаючись назавжди заборонити повторну публікацію книги.

7. Конан Дойл, серія про Шерлока Холмса

Як і Флемінг, Дойл вважав себе серйозним автором, який здатний на більше, ніж такий низький жанр як детектив. Зокрема, він прагнув писати історичні книги. Тому, опублікувавши декілька дуже успішних книжок про Шерлока Холмса, автор «вбив» його та вирішив перейти до інших героїв та романів. На жаль, жодна з інших його книжок так і не стала успішною, видавці вимагали від нього продовження пригод друзів з Бейкер-стріт, а поштою щодня надходили мішки гнівних листів від шанувальників. Після декількох років супротиву, Дойл нарешті змирився з долею та дістав відомого сищика з дна Рейхенбахського водоспаду. Холмс перетворився на одного з найвідоміших героїв в історії літератури, породивши безкінечну кількість послідувачів.

8. А.А. Мілн, «Вінні-Пух»

Здавалося б, за що можна не любити Вінні? А.А. Мілн терпіти його не міг через те, що глобальна слава короткої дитячої книжки назавжди затьмарила інші його роботи, а він написав ще декілька романів та п’єс. Усі вони не були цікаві жодному видавницву, кожне з яких прагнуло лише отримати продовження історії про Пуха та його друзів. Окрім того, вважається, що книга зіпсувала стосунки між А.А. Мілном та його сином, який став прообразом Крістофера Робіна та протягом всього свого пізнішого життя страждав від надмірної уваги журналістів.



Loading...