Микола Гоголь — літературний класик та один із найвідоміших у світі українців, хоч як би не старалися російські пропагандисти у всіх можливих джерелах називати його своїм. Автор жив і працював в таких умовах, коли не писати російською було важко, тим паче досить довго він проживав у Петербурзі, а пізніше у Москві. Проте, так колоритно передати наші національні особливості, звичаї та легенди можна лише з Україною в душі. Безліч дослідників працювали й працюють над біографією письменника, детально вивчаючи його особистість. Та існують деякі факти, котрих науковці воліють уникати при публікаціях, або згадують про них лише мимоволі. Найцікавіші ми зібрали для вас:
1. Фобії письменника
Будучи третьою дитиною у матері, але першою, що вижила, юний Микола зростав у надмірній увазі та гіперопіці батьків. Очевидно, що саме це стало причиною його боязні мікробів та інфекцій, яка нині називається мізофобією. Письменник постійно мив руки, та використовував хустинку, аби зайвий раз не торкатись предметів загального користування. Також він до нестями боявся грози та втрати свідомості, а про страх Гоголя бути похованим живцем і взагалі ходять легенди. Багато хто вірить, що саме це з ним і трапилося у результаті.
2. Ніс і комплекси
Так, повість “Ніс” автор створив не просто так. Таким чином він намагався боротися зі своїм головним комплексом — довгим носом. Стверджується, що наше уявлення про ніс Гоголя доволі хибне, оскільки письменник завжди просив усіх художників зображати його акуратнішим, ніж то було насправді. Взагалі, Микола Васильович був прискіпливим до себе й ніколи не любив власну зовнішність. Через низку комплексів надто сором’язливий геній міг негайно покинути кімнату, якщо там з’являлася незнайома йому людина.
3. Гоголь та жінки
Письменник ніколи не був одружений і не мав дітей, та й взагалі сторонився жіночого товариства. Ймовірно, через низку фобій та комплексів йому надзвичайно важко було подолати якісь свої внутрішні бар’єри. Існує кілька свідчень, що після гостин, де серед запрошених були жінки, Микола Васильович навіть кликав священника аби той освятив кімнати. Частина біографів стверджують що він взагалі залишився цнотливим до кінця життя. Єдиними жінками, частково дотичними до особи Гоголя були: Олександра Смірнова-Россет (фрейліна імператриці, з якою він листувався виключно у дружньому форматі), Анна Вільєгорська (сестра його хорошого друга Йосифа Вільєгорського, якій письменник у 1850 наважився зробити пропозицію через посередників, але отримав відмову), Марія Синельникова (кузина Миколи Васильовича, з якою він листувався аж до самої смерті; ці листи єдині, які хоч вельми стримано, та підпадають під категорію “любовних”). Колись Гоголь залишив на згадку Марії пасму свого волосся, пізніше жінка виготовила собі траурну каблучку з волоссям письменника.
4. Гіпотези щодо гомосексуальності
Так, справді, стиль життя письменника дає можливість припустити його гомосексуальність. Біографи та психологи, детально вивчивши творчість й особисту кореспонденцію Гоголя дійшли висновків, що мало місце подавлення емоційного потягу до представників своєї статі, що могло спровокувати певну фізичну відразу до жінок, як наслідок. Наразі, далі гіпотез такі версії не просунулись.
5. Автор “полунички”
Якщо ви колись задумувались, звідки ж взялася знаменита асоціація любовних утіх та полуниці, то відповідаємо — від Миколи Гоголя. Саме він вперше надав цьому слову пікантного контексту у своєму творі “Мертві душі”. Дослівний вислів його персонажа Кувшиннікова звучить як “попользоваться на счет клубнички” (укр. “використати у якості полунички”).
6. Жорстокий вчинок
У тих же “Мертвих душах” Гоголь критикував кріпосне право та висміював панське самодурство, проте в одному епізоді свого життя сам їм сподобився. У 1832 він відправляв сестер на навчання у Петербург, а обов’язковою умовою цього була наявність покоївки, що коштувало вельми не дешево. Тоді Микола Васильович наказав своєму слузі Якиму силоміць оженитися з кріпачкою з Сорочинців, після чого відправив молодих з дівчатами, ще й заощадивши на окремому житлі для слуги та покоївки.
7. Рукоділля та гастрономія
Створення предметів гардеробу було ще однією пристрастю Гоголя. Він страшенно любив викроювати сукні для сестер, придумувати фасони. Охоче підшивав власні сюртуки, шив собі хустинки на шию, ткав пояси та в’язав спицями шарфи й добре вмів вишивати. На кухні Микола Васильович почував себе мов риба у воді. Йому подобалося готувати й частувати своїх друзів варениками та галушками. Фірмовим напоєм знаменитого автора був “Гоголь-моголь”, зварений на козячому молоці з додаванням рому. Народись літературний класик у цьому столітті, то дуже ймовірно, що замість письменника ми отримали б вельми талановитого дизайнера та кулінара.
